АРОМАТНІ ВОДИ (лат. aquae aromaticae) — водно-спиртові розчини або водні мікрогетерогенні системи, до складу яких входять ефірні олії. Основне призначення А.в. в медицині — виправлення смаку ліків у дитячій практиці (педіатрії). Деяким із них притаманна власна терапевтична активність (А.в. м’яти, кропу тощо). А.в. виготовляють диспергуванням ефірної олії у воді та перегонкою з водяною парою свіжої або висушеної рослинної ефіроолійної сировини. А.в., одержані з одного й того ж виду сировини різними методами, нерівноцінні, оскільки в конденсат переходять всі речовини, що переганяються з водяною парою, а не лише ефірні олії. З метою підвищення виходу ефірної олії при одержанні А.в. перегонкою з водяною парою до рослинної сировини інколи додають спирт етиловий, спочатку настоюють сировину з водою або з водно-спиртовою сумішшю.
Для одержання А.в. методом перегонки з водяною парою використовують перегінний куб із паровим обігрівом, барбатером, холодильником і збірником дистиляту. Цим методом отримують коріандрову спиртову воду (Agua Goriandri spirituosa) та воду мигдалю (Agua Amygdalarum amararum). Внаслідок розчинення ефірної олії у воді одержують м’ятну та фенхелеву (кропну) воду у співвідношенні олії до води 1:1000, а трояндову — 1:4000. Для кращого диспергування олії у воді додають тальк (10 г на 1 г олії), суміш старанно розтирають і збовтують з водою, нагрітою до 60–70 °С (що дозволяє одержати більш стійку гетерогенну систему). Після охолодження і відстоювання воду фільтрують крізь паперовий фільтр, змочений водою, що забезпечує утримання нерозчинних крапель ефірної олії, які можуть спричинити опік шкіри при її використанні.
А.в. не застосовують одразу після виготовлення, а деякий час зберігають у прохолодному і захищеному від світла місці. А.в. мають бути прозорими, без затхлого чи сірководневого запаху; допускається слабка опалесценція. Термін зберігання А.в. обмежений.
Технология лекарственных форм. В 2 т. / Под ред. Л.А. Ивановой. — М., 1991. — Т. 2; Технологія ліків промислового виробництва / В.І. Чуєшов, Л.М. Хохлова, О.О. Ляпунова та ін. — Х., 2003.